Інститут фізики напівпровідників імені В.Є. Лашкарьова Національної академії наук України

Пошук

  • slides

    slides

  • slides

    slides

  • slides

    slides

  • slides

    slides

  • slides

    slides

  • slides

    slides

  • slides

    slides

  • slides

    slides

jtemplate.ru - free Joomla templates

Lysytca

 
   
     Академік НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України Михайло Павлович Лисиця (1921-2012) – видатний вчений-фізик в галузі оптики і спектроскопії. Йому належать визначні результати з молекулярної спектроскопії рідин і твердих тіл, оптики тонких шарів і багатошарових оптичних систем, фізики і оптики напівпровідників, нелінійної оптики і квантової електроніки.
    У 1961 році він організував в Інституті напівпровідників НАН України відділ оптики, яким керував більше 30 років. Серед учнів Михайла Павловича два члени-корреспонденти НАН України, 24 доктори і 50 кандидатів наук.
    М.П.Лисиця виконав фундаментальні експериментальні і теоретичні роботи з внутрішньомолекулярного резонансу Фермі та міжмолекулярного резонансу Давидова, що потім стало основою відкриття ним комбінованого резонансу Фермі-Давидова в спектроскопії кристалів. Він розробив точну теорію багатошарових систем, що стало основою створення важливих оптичних систем для просвітлення оптики, багатошарових поляризаторів і відбивачів світла. В очолюваному ним відділі оптики було створено діючі зразки твердотільних лазерів, досліджені механізми генерації когерентного випромінювання та явища нелінійної оптики. Вперше у світовій практиці було використано напівпровідникові квантові точки в скляних матрицях для модуляції добротності резонатора та одержання потужних світлових імпульсів. Великого резонансу серед фахівців набуло експериментальне відкриття М.П. Лисицею з учнями нового нелінійного оптичного явища - гігантської оптичної активності у негіротропних кубічних кристалах з домішковими тунельними центрами. В останні роки його життя він зі своїми учнями дуже результативно включився у наукові програми, направлені на розвиток нанофізики напівпровідників і наноелектроніки. До кола інтересів Михайла Павловича входили також проблеми фізики живого. Він обґрунтував резонансний характер взаємодії електромагнітних хвиль міліметрового діапазону з живими організмами.
    Свідоцтвом міжнародного визнання наукового авторитету М.П. Лисиці є присудження йому Академією наук Чехословаччини Медалі Йоганеса Маркуса Марці, як видатному спектроскопісту. Він є лауреатом двох Державних премій України в галузі науки і техніки.
    Академік М.П. Лисиця – автор більше 500 наукових праць і близько 40-ка авторських свідоцтв на винаходи. В співавторстві зі своїми учнями він видав 6 монографій, серед яких перша в світі «Волоконная оптика», перевидана за кордоном англійською мовою, а також 5-томне видання «Занимательной оптики».
 

 

 

 

 

image001

  ЛЯШЕНКО ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ  (30.01.02 – 18.03.75) видатний український учений з фізики напівпровідників, професор, лауреат державної премії України в галузі науки і техніки (1973 р.),  засновник української наукової школи  Фізика поверхні напівпровідників, яка успішно функціонує і дотепер.

   Засновник Відділу фізики поверхні напівпровідників в Інституті фізики напівпровідників Академії Наук України ( Київ ).

   Видатний педагог, вихованець чисельних напівпровідникових кадрів, протягом більш 20 років працював в київському Університеті, де був першим деканом фізичного факультету (в довоєнні роки). Є одним із головних засновників Інституту напівпровідників Національної Академії наук України. Серед його учнів – академік НАН України О. В. Снітко. 4 члени-кореспонденти (В. Г. Литовченко, Б. О. Нестеренко, Є. Ф. Венгер, В. С. Лисенко), більш ніж 20 докторів та 50-ти кандидатів наук.

    Основні наукові досягнення В. І. Ляшенко стосуються явищ адсорбції, каталізу, фотоелектричних процесів на поверхні напівпровідників та на контакті  метал-напівпровідник. Зокрема в 30-роки ним відкрито вплив поверхневого просторового заряду на струмопроходження в діодних структурах метал-напівпровідник  (разом з Г. А. Федорусом, ДАН, 1938 р.), що стало експериментальною базою для розвитку сучасної теорії виростовуючого контакту (докторська дисертація С. І. Пекаря).

  В співпраці з своїми співробітниками він створив і видав одну з перших монографій з фізики поверхні «Электронные явления на поверхности полупроводников» (1968, Киев, Наукова думка) та опублікував    великий цикл наукових публікацій (більше 200) в центральних наукових журналах.

image003

На семінарі в Інституті фізики напівпровідників в 1970 р.

(серед співробітників зліва направо: В. І. Ляшенко, Г. В. Лашкарьов (молодший), І. М. Дикман,

В. Г.  Литовченко, М. К. Шейнкман, Г. А. Федорус, К. Д. Глінчик, Н. Б. Лук’янчикова, В. Є. Лашкарьов)